Історія справи

Постанова ВГСУ від 20.12.2016 року у справі №920/1859/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 920/1859/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Л. Рогач

за участю представників: позивача Громніцький Ю.П. - дов. від 13.05.2014 р., відповідача Богдан С.В. - дов. від 30.12.2015 р., третя особа розглянувши матеріали касаційних скарг Колесников І.Г. - дов. від 30.12.2015 р. Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" на постановувід 16.09.2016 Харківського апеляційного господарського суду у справі№920/1859/15 господарського суду Сумської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до третя особаПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" Державне підприємство "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" провизнання договорів недійсними та стягнення 770060,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 27.12.2012 р. № 14/7366/12, укладеного між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"; визнання недійсним одностороннього правочину ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз", оформленого заявою від 11.12.2013 р. №30/1777 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, а також про стягнення з відповідача 752438,29 грн. збитків та 17622,20 грн. витрат у зв'язку з недійсністю відступленого права вимоги, посилаючись на приписи статей 22, 203, 215, 601, 624 Цивільного кодексу України, статті 225 Господарського кодексу України.

В обґрунтування позову, позивач посилався на те, що відповідачем було відступлено недійсне право вимоги за оспорюваним договором уступки, а односторонній правочин, оформлений заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11.12.2013 р. №30/1777, суперечить статті 601 Цивільного кодексу України, та не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Позивач також вказував на те, що зазнав спірних збитків та поніс витрати зі сплати судового збору у справі №910/641/14 з вини відповідача, який передав йому за договором уступки від 27.12.2012 р. недійсне право вимоги до ДП "Авіакон" щодо сплати останнім заборгованості у розмірі 385086,51 грн., позаяк вказана заборгованість на момент укладання договору фактично не існувала, оскільки була списана, про що відповідач не попередив позивача.

Рішенням господарського суду Сумської області від 13.04.2016 р. (судді: Джепа Ю.А., Яковенко В.В., Костенко Л.А.) позовні вимоги задоволені частково, визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 27.12.2012 р. № 14/7366/12, укладений між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"; визнано недійсним односторонній правочин ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" - заяву від 11.12.2013 р. №30/1777 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд виходив з того, що зобов'язання ДП "АВІАКОН" перед ПАТ "Сумигаз" у сумі 385086,51 грн. припинені з 05.11.2012 р. у відповідності до вимог Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку", і це підтверджується рішенням господарського суду Сумської області від 17.07.2014 р. у справі №920/641/14 (яке набрало законної сили), а отже станом на момент укладення оспорюваного договору про відступлення права вимоги від 27.12.2012 р. відповідачем було відступлено недійсну (неіснуючу) вимогу.

Відтак, як встановив господарський суд, спірний договір від 27.12.2012 р. №14/7366/12 укладений з порушенням статей 512, 514 Цивільного кодексу України та на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Водночас місцевий господарський суд встановив, що односторонній правочин, оформлений заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11.12.2013 р. №30/1777, суперечить приписам статті 601 Цивільного кодексу України щодо порядку здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог та не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Поза тим, відмовляючи у стягненні збитків, місцевий господарський суд визнав недоведеним протиправну поведінку відповідача, а також причинний зв'язок між заподіяною шкодою та поведінкою особи.

Крім того, місцевий господарський суд встановив, що кошти, які позивач просить стягнути з відповідача в якості збитків у розмірі 752438,29 грн. це ймовірні суми (зокрема, інфляційні втрати, 3% річних, пеня, штраф), які не підтверджені та не доведені, а 17622,20 грн. є судовими витратами у справі №920/641/14, які не можуть вважатися збитками в розумінні приписів статті 22 Цивільного кодексу України.

За апеляційними скаргами ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" Харківський апеляційний господарський суд (судді: Бородіна Л.І., Лакіза В.В., Фоміна В.О.), переглянувши рішення господарського суду Сумської області від 13.04.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 16.09.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу (з урахуванням пояснень), в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2016 р. та рішення господарського суду Сумської області від 13.04.2016 р. в частині відмови у позові про стягнення 752438,29 грн. збитків і 17622,20 грн. витрат у зв'язку з недійсністю відступленого права вимоги, та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення вказаних сум з відповідача, а в решті рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 22, 519, 623, 629, 1166 Цивільного кодексу України, статей 142, 193, 225 Господарського кодексу України, статей 42, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вказує на те, що він зазнав спірних збитків, а також поніс витрати зі сплати судового збору у справі №910/641/14 з вини відповідача, який передав йому за договором уступки від 27.12.2012 р. неіснуюче право вимоги до ДП "АВІАКОН" щодо сплати останнім заборгованості у розмірі 385086,51 грн.

Від ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" надійшов відзив на касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України", в якому воно просить відмовити у задоволенні касаційної скарги у зв'язку з її необґрунтованістю.

Від ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" судом отримано відзив на касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України", в якому він просить судові акти у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Водночас, не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" теж звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2016 р. та рішення господарського суду Сумської області від 13.04.2016 р. в частині задоволення позову ПАТ НАК "Нафтогаз України" (про визнання недійсними договорів) та прийняти нове рішення, яким у позові ПАТ НАК "Нафтогаз України" відмовити, посилаючись на порушення судами приписів статей 203, 215, 512, 514, 601 Цивільного кодексу України, статей 42, 33, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів та вказує на те, що за договором про відступлення права вимоги від 27.12.2012 р. № 14/7366/12 передавалася дійсна вимога, оскільки заборгованість в розмірі 385086,51 грн. не була списана та існувала на час укладання спірного договору уступки, посилаючись при цьому на рішення у справі №920/709/13.

Водночас скаржник вказує на обґрунтованість здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог заявою від 11.12.2013 р.

Від ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" судом отримано відзив на касаційну скаргу ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз", в якому воно просить судові акти у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача, відповідача, третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 30.09.2011 р. між ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (газозбутовою організацією) та ДП МОУ "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (покупцем) був укладений договір на постачання природного газу №20-7/ТКЕ/Н/РО368, за умовами якого газозбутова організація зобов'язалась передати у власність покупця в IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для потреб суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі, блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (в обсягах природного газу, який використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

27.12.2012 р. між ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (первісним кредитором) та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (новим кредитором) був укладений договір про відступлення права вимоги №14/7366/12, за умовами якого (пункт 1.1) первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - ДП "АВІАКОН" за договором постачання природного газу від 30.09.2011 р. № 20-7/ТКЕ/Н/РО у сумі 385086,51 грн. Крім передачі права вимоги оплати спожитого природного газу за зобов'язанням, зазначеним в пункті 1.1 договору, до нового кредитора переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за зазначеним вище договором.

Згідно з пунктом 2.1.1 договору документи, що підтверджують право вимоги: договір поставки природного газу з усіма додатками та при наявності протоколу розбіжностей і узгодження розбіжностей (оригінал); акти приймання-передачі газу (оригінали); документи, що підтверджують проведення боржником розрахунків (за наявності); акти звіряння розрахунків станом на дату укладення договору відступлення права вимоги боргу (оригінал); листи-вимоги про оплату боргу (за наявності); будь-які інші документи (у разі їх необхідності).

Пунктом 2.2 даного договору встановлено, що право вимоги вважається переданим після фактичної передачі документів, зазначених в пункті 2.1 цього договору. Передача документів оформлюється актом приймання-передачі з зазначенням переліку переданих документів.

У пункті 2.4 цього договору встановлено, що сторони здійснюють розрахунки за цим договором на визначену в пункті 1.1 договору суму права вимоги, переданого від первісного кредитора новому кредитору шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України. Зарахування здійснюється після підписання акта приймання-передачі. Зарахування зустрічних однорідних вимог підтверджується договорами про припинення зобов'язань та/або заявами про зарахування вимог (пункт 2.5).

Згідно з пунктом 3.2 цього договору первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої вимоги та відшкодовує всі збитки та витрати, що несе новий кредитор у зв'язку з недійсністю переданої йому вимоги.

Первісний кредитор не відповідає перед новим кредитором за невиконання боржником своїх зобов'язань (пункт 3.3 договору).

В процесі розгляду спору господарські суди встановили, що 29.12.2012 р. на виконання умов пункту 2.2 вказаного договору про відступлення права вимоги ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (первісним кредитором) передано, а ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (новим кредитором) прийнято наступні документи: договір поставки природного газу від 30.09.2011 р. №20-7/ТКЕ/Н/РО; належним чином завірена копія довіреності від 28.12.2010 р. №30/414; акти приймання-передачі обсягів природного газу між ПАТ "Сумигаз" та ДП "АВІАКОН" від 30.11.2011 р., 31.12.2011 р., 31.01.2012 р., 29.02.2012 р., 31.03.2012 р., 30.04.2012 р., 31.05.2012 р., 30.06.2012 р., 31.07.2012 р., 31.08.2012 р.; документи, що підтверджують проведення боржником розрахунків; акт звіряння розрахунків станом на 22.11.2012 р. (оригінал), згідно договору від 30.09.2011 р. №20-7/ТКЕ/Н/РО, між ПАТ "Сумигаз" та ДП "АВІАКОН", сальдо на 22.11.2012 р. - 385086,51 грн., що підтверджується актом приймання-передачі документів.

16.12.2013 р. ПАТ "Сумигаз" подало ПАТ "НАК Нафтогаз України" заяву від 11.12.2013 р. №30/1777 про припинення зобов'язань заліком зустрічних однорідних вимог, а саме: заборгованість ПАТ "Сумигаз" перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за договором на купівлю-продаж газу від 30.09.2011 р. №14/2210/11 та заборгованість ПАТ "НАК "Нафтогаз України" перед ПАТ "Сумигаз" за договором про відступлення права вимоги до боржника ДП "АВІАКОН" від 27.12.2012 р. №14/7366/12. Тобто, за вказаною заявою до заліку було визначено 385086,51 грн. заборгованості.

Листом від 10.07.2015 р. ПАТ "НАК "Нафтогаз України" повідомило ПАТ "Сумигаз", що вимога, відступлена за договором про відступлення права вимоги від 27.12.2012 р. №14/7366/12 є недійсною, оскільки ще до підписання вказаного договору ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" та ПАТ "Сумигаз" була задіяна процедура списання заборгованості, передбачена частиною 2 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку", що підтверджується судовими рішеннями у справі №920/641/14 господарського суду Сумської області.

Поряд з цим, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" вимагало до 30.07.2015 р. відшкодувати понесені витрати та збитки у сумі 697604,11 грн., у тому числі: 385086,51 грн. - сума, що сплачена за передане право вимоги; 294895,40 грн. - інфляційні втрати за період з грудня 2013 року (заява про припинення зобов'язань від 11.12.2013 р. №30/1777) по червень 2015 року; 8811,10 грн. - судовий збір за розгляд справи №920/641/14 у господарському суді Сумської області; 4405,55 грн. - судовий збір за розгляд справи №920/641/14 у Харківському апеляційному господарському суді та 4405,55 грн. - судовий збір за розгляд справи у Вищому господарському суді України.

Між тим, ПАТ "Сумигаз" вказані вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" залишило без задоволення та у листі від 22.07.2015 р. №30/890 вказувало про дійсність договору відступлення права вимоги і його виконання.

В процесі розгляду спору господарські суди попередніх інстанцій також встановили, що рішенням господарського суду Сумської області від 17.07.2014 р. у справі №920/641/14 (залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 р. та постановою Вищого господарського суду від 08.12.2014 р.) було відмовлено у позові ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення з ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" 385086,51 грн. заборгованості за отриманий природний газ за договором від 30.09.2011 р. №20-7/ТКЕ/Н/РО, 4498,57 грн. пені, 26956,06 грн. штрафу, 21307,75 грн. - 3% річних, 2706,13 грн. інфляційних втрат.

При цьому, при розгляді вказаної справи №920/641/14 господарськими судами було встановлено, що заборгованість ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН", яка виникла на підставі договору від 30.09.2011 р. №20-7/ТКЕ/Н/РО, була списана у відповідності до пункту 5 частини 2 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу-учасників концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку", що підтверджується складеними між ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" та ПАТ "Сумигаз" актами від 05.11.2012 р. та від 22.11.2012 р. Отже, як було встановлено, зобов'язання боржника (ДП Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" перед стягувачем (ПАТ "Сумигаз") припинилися у зв'язку зі списанням вказаних сум (в тому числі, і спірної суми заборгованості у розмірі 385086,51 грн.) за взаємно погодженими актами звіряння.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом даного судового розгляду є вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" про визнання недійсними договору про відступлення права вимоги від 27.12.2012 р. № 14/7366/12 та одностороннього правочину, оформленого заявою від 11.12.2013 р. №30/1777 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, а також стягнення з відповідача збитків у сумі 770060,49 грн. у зв'язку з недійсністю відступленого права вимоги, на підставі статей 22, 203, 215, 601, 624 Цивільного кодексу України, статті 225 Господарського кодексу України.

Ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення цих вимог.

У відповідності до вимог статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (стаття 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони вільні в укладені договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного законодавства (стаття 627 названого Кодексу).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з приписами статті 514 Цивільного кодексу України до новою кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

У розумінні приписів наведених норм відступлення права вимоги може здійснюватись лише відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 02.10.2012 р. у справі №23/236, від 16.09.2015 р. у справі №3-555гс15.

Проте, дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, господарські суди встановили, що на момент укладання оспорюваного договору про відступлення права вимоги, тобто на 27.12.2012 р., заборгованість ДП "АВІАКОН" перед ПАТ "Сумигаз" за договором постачання природного газу від 30.09.2011 р. № 20-7/ТКЕ/Н/РО у сумі 385086,51 грн. була списана в порядку встановленому Законом України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку" за взаємно погодженими актами звіряння.

Як вже зазначалося, між ПАТ "Сумигаз" та ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" 05.11.2012 р. та від 22.11.2012 р. були складені акти звіряння розрахунків, у яких відбито, що станом на 01.09.2012 р. та на 22.11.2012 р. за ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" обліковувалась заборгованість за природний газ, поставлений на підставі договору від 30.09.2011 р. №7/ТКЕ/Н/РО у сумі 385086,51 грн.; що вказана заборгованість відповідно до приписів статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" є списаною саме з моменту підписання акта, і це підтверджується судовими рішеннями у справі №920/641/14.

Отже, як встановили господарські суди в процесі розгляду даного спору, відповідач за оспорюваним договором відступлення права вимоги передав позивачу недійсну вимогу, яка не існувала на момент переходу цих прав, що суперечить приписам статей 512, 514 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (стаття 216 Цивільного кодексу України).

Враховуючи встановлені обставини та приписи наведених норм, колегія суддів погоджується з висновком господарських судів про обґрунтованість позову в частині визнання недійсним оспорюваного договору відступлення права вимоги, як такого що суперечить вимогам законодавства.

Водночас колегія суддів погоджується з висновком господарських судів про наявність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого заявою від 11.12.2013 р. №30/1777 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Як вже зазначалося, позивач звернувся з позовом про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11.12.2013 р. №30/1777, як такого, що суперечить приписам статті 601 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

У розумінні наведених приписів зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Зарахування здійснюється за наявності наступних умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань; вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду; а також такими, строк виконання щодо яких настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Аналогічні положення містить і стаття 203 Господарського кодексу України.

Господарські суди в процесі розгляду спору, на підставі повного та об'єктивного розгляду усіх обставин та оцінки зібраних у справ доказів, встановили, що оспорюваний правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам наведеного законодавства; що вимоги, котрі підлягають до зарахування, в порядку приписів статті 601 Цивільного кодексу України, як однорідні, повинні бути дійсними, існуючими (тобто факт наявності зустрічного зобов'язання має бути доведеним) та такими, строк виконання яких настав, чого у даному випадку суди обох інстанцій не встановили.

Як вже зазначалося, відповідач 16.12.2013 р. направив позивачу заяву від 11.12.2013 р. №30/1777 про припинення зобов'язань заліком однорідних вимог, а саме: заборгованість ПАТ "Сумигаз" перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за договором купівлі-продажу газу від 30.09.2011 р. №14/2210/11 та заборгованість ПАТ "НАК "Нафтогаз України" перед ПАТ "Сумигаз" за договором про відступлення права вимоги до боржника ДП "АВІАКОН" від 27.12.2012 р. №14/7366/12.

Проте, як встановили суди та підтверджено матеріалами справи, зобов'язання позивача (ПАТ НАК "Нафтогаз") перед відповідачем (ПАТ "Сумигаз") зі сплати 385086,51 грн. за договором про відступлення права вимоги від 27.12.2012 р. №14/7366/12 відсутнє в силу відсутності (недійсності) самого права вимоги, яке було предметом цього договору, що унеможливлює проведення зарахування вказаних зустрічних вимог на підставі статті 601 Цивільного кодексу України та за приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним спірного одностороннього правочину від 11.12.2013 р. №30/1777, як такого що суперечить вимогам законодавства (статті 601 Цивільного кодексу України).

Поза тим, колегія суддів погоджується з відмовою господарських судів у позові про стягнення з відповідача збитків у розмірі 752438,29 грн. та 17622,20 грн. витрат у зв'язку з недійсністю відступленого права з огляду на таке.

Статтею 611 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно із статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Якщо особа, що порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

За приписами статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

За приписами частини 4 статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Неодержаний прибуток (не отриманий доход, упущена вигода) - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззаперечно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутністю хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В процесі розгляду спору господарські суди не встановили повного складу цивільного правопорушення в діях відповідача, що унеможливлює покладання на останнього відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Водночас господарські суди попередніх інстанцій встановили, що вимоги позивача про стягнення спірних збитків, недоведені та не підтверджені, вони ґрунтуються на припущеннях про ймовірне отримання позивачем вказаних коштів, зокрема, й можливого прибутку у вигляді штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, які позивач мав на меті стягнути з ДП "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" у разі передачі йому дійсної вимоги за оспорюваним договором про відступлення права вимоги.

Також суди обґрунтовано вказали про те, що 17622,20 грн. заявлені позивачем до стягнення є судовими витратами у справі №920/641/14 та не є збитками в розумінні приписів статті 22 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До інших витрат у розумінні наведеної норми відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи; витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

При цьому, зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Довід касаційної скарги відповідача про дійсність переданої за оспорюваним договором уступки права вимоги, з посиланням на рішення у справі №920/709/13, не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки йому надавалася оцінка господарськими судами та він був відхилений як необґрунтований; цей довід спростовується обставинами встановленими судами та стосується переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Інші доводи обох касаційних скарги також визнаються неспроможними та такими, що спростовуються матеріалами справи і обставинами встановленими судами.

Враховуючи викладене, відсутні підстави для скасування судових рішень у справі та задоволення касаційних скарг.

Враховуючи зазначене, керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.09.2016 р. у справі №920/1859/15 та рішення господарського суду Сумської області від 13.04.2016 р. залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Головуючий, суддя Т.Дроботова

Судді І.Алєєва

Л.Рогач